Іван Антонович Єфремов

Психологічна статистика чітко показала, що у важких умовах життя чоловіки різко поділяються на дві групи. В однієї зростає стійкість і мужність, а в іншій прогресує безвідповідальність, прагнення уникнути психологічного навантаження і турботи, переклавши її на плечі жінки або отримуючи забуття в алкоголі.

... щастя не шукають, як золото чи виграш. Його створюють самі, ті, у кого вистачає сил, знання та любові.

Люди мало знають про свої власні можливості, а ще менше вірять у себе.

Краще сто разів помилитися, повіривши в благородну казку, ніж відкидати все, намагаючись бути розумнішим за серце.

— У кожному з нас дві половинки: одна рветься до нового, друга береже колишнє і рада повернутись до нього. Ви знаєте це і знаєте, що повернення ніколи не досягає мети. — Але жаль залишається… як вінок на дорогій могилі.

Життя неминуче переверне сторінку і ідеал зміниться.

Зброя мало чим допоможе, якщо не знаєш, кого і коли побоюватися, тому що у того, хто завдає першого удару, завжди всі переваги і в цьому сила всякого хижака.

Людина дурна, бо вона тягнеться до зоряного неба, забувши, що сама Земля є зірка.

Мене лякають величезні міста. Адже вони жахливі мишоловки на випадок ядерної війни, і урядам не завадило б це передбачити. Я не говорю про пряму поразку ядерними ракетами чи бомбами. Кожному очевидно, що люди, як навмисне, зібрані, щоб стати перед загальною та швидкою смертю.

Я не віддам свого багатства почуттів, хоч би як вони змушували мене страждати. Страждання, якщо воно не вище сил, веде до розуміння, розуміння – до кохання – так замикається коло.