Віктор Гюго

Любов подібна до дерева: вона росте сама собою, глибоко пускаючи в нас коріння, і нерідко продовжує зеленіти навіть у спустошеному серці. І ось що незрозуміло: сліпа пристрасть — найзавзятіша. Вона особливо сильна, коли вона нерозумна.

Збрехати трохи - неможливо; той, хто бреше, бреше до кінця.

Зрада подружньої вірності - це задоволена цікавість до насолоди, яку відчуває інший.

Будувати здогади про відсутніх, яких любиш, значить піддавати себе тортурам.

А невідомо, що болісніше — щоб кров йшла крапля за краплею або щоб свідомість згасала думка за думкою.

Якщо людина, змучена жорстокою душевною бурею, судомно опираючись натиску несподіваних лих, не знаючи, чи жива вона чи мертва, все ж таки здатна з дбайливою турботливістю ставитися до улюбленої істоти — це вірна ознака істинно прекрасного серця.

... без любові та ніжності життя не що інше, як мертвий, іржавий, скрипучий та потворний механізм.

Перебуваючи на вершині гори, ми вдивляємось у прірву. Впавши у прірву, споглядаємо небо.

Час тече в нас, як цівка піску в пісочному годиннику. І ми не відчуваємо його, особливо у найважливіші хвилини нашого життя.

Те пекло, в якому будеш ти, - мій рай!