1Q84

– Наша пам'ять складається наполовину з власних спогадів, наполовину – з пам'яті суспільства, в якому ми живемо, – продовжував Тенґо. – І ці половинки дуже тісно взаємопов'язані. Колективна пам'ять суспільства і є його історія. Якщо її вкрасти чи переписати, замінити на протез, наш розум не зможе нормально функціонувати.

Місяцям – місячно, а Мені – Моє.

Дольові зустрічі породжують не менш доленосні наслідки...

Душа людини — святиня, яку ніхто не має права втоптувати у багнюку. Найстрашніша мука на світі — безсилля, тіло, що зжирає після того, як над душею поглумилися.

Зрештою, — продовжувала подруга, — людям спокійніше з тими, хто знущається, аніж з тими, з кого знущаються. І радіють:«Боже, яке щастя, що все це витворять не зі мною!» У будь—які часи в будь—якому суспільстві за великим рахунком відбувається те саме: всі прагнуть приєднатися до більшості і не паритися.

І якщо вже говорити відверто, з усіх авторів я найвище ціную лише тих, хто змушує особисто мене читати не відриваючись.

Життя в містах привчає дивитися хіба що собі під ноги. Про те, що на світі буває небо, ніхто й не згадає...

Вмирати не страшно. Страшно, коли випадаєш із реальності. Або, коли реальність викидає тебе.

Невже вона справді означає для мене більше, ніж я вважав? Але в якому значенні? Здається мені, ця дівчинка щось на кшталт зашифрованого послання. Яке я вже отримав, але ніяк не можу прочитати

У будь—якій фортеці за тривалої облоги рано чи пізно відкривається пролом. Причому в найнесподіванішому місці.