Духless. Повість про несправжню людину

Я сиджу зі своїм знайомим Тимуром, одним із тих знайомих, яких всі за звичкою називають друзями, хоча, звичайно, ніякі вони не друзі, а просто люди, яким ти дзвониш, коли тобі нічим зайняти вечір і потрібен товариш по чарці, щоб просадити в шинку чергову пару сотень.

Ми всі дружно випиваємо коктейль із пристрасті, хтивості, ніжності, ревнощів, крові та обману.

Усі сором'язливі й працьовиті колеги скинули маски і стали тим, ким вони хотіли б бути. Ублюдками, збоченцями, ловеласами. Недоступними красунями, фатальними жінками та розпусними повями.

Є ціль, є дистанція. Решта – деталі.

У«Vogue», як і в будь—якому модному ресторані, багато повій, що видають себе за чесних столичних дівчат, і ще більше чесних столичних дівчат, чомусь видають себе за повій. Чим перші відрізняються від других, мені незрозуміло.