Кокаїн

Привіт, батьку. Я згадую старі часи, у мене було метр із кепкою, і важив я фунтів шістдесят. Але я був твій син. Вранці в суботу я їздив на роботу з татом, ми залазили в ту велику зелену вантажівку. Мені він здавався найбільшою вантажівкою на світі, тату. Пам'ятаю, якою важливою була наша робота. Якби не ми, люди б замерзли на смерть. Ти для мене був найсильнішим. Пам'ятаєш наші аматорські фільми, мати одягалася як Лоретта Янг. Морозиво, футбол, війна, тунець. І як я виїхав до Каліфорнії і повернувся із ФБР на хвості. Той агент Траут, коли він став на коліна щоб взути мене, ти сказав:«Це моя справа, сволота, одягати синові черевики». Ти добресказав, дуже добре. Ти пам'ятаєш? А коли ти сказав мені, що гроші — це фікція... Так, старий, мені сорок два роки, я нарешті зрозумів, що ти хотів мені сказати. Нарешті я зрозумів... За стільки років. Ти краще за всіх. Жаль, я так мало для тебе зробив. Ми так мало бачилися. Загалом, нехай вітер завжди дме тобі у спину, а сонце світить в обличчя. І нехай вітри долі піднесуть тебе, щоб ти танцював серед зірок. Я люблю тебе, твій Джордже!

Ти моє серце... а я не можу жити без серця...

Що за нудна річ це життя! І як вона марна! Щоранку вставати, одягати черевики, голитися, говорити зі сторонніми людьми, дивитися на стрілки годинника, який постійно повертається на те місце, де вони тисячу разів вже були. Є. Є шматки трупів; є померлі фрукти; навіть гірше - розкладаються; зривати такі красиві фрукти, щоб пропускати їх через наш організм. Ковтати мертвину, поки самі не станемо мерцями. Створювати, а потім руйнувати створене для того, щоб на його місці будувати щось нове. Все в житті умовно і не має особливої ​​цінності.

Жінки в наших серцях — це байдуже, що плакати на стінках. Щоб сховати перший, наклеюєш другий, який покриває його зовсім. Буває іноді, що поки що клей ще свіжий і папір мокрий, можна розібрати колір фарби першого. Але трохи згодом не залишається жодного сліду. Коли ж потім відклеюється перший, то разом з ним здирається і другий, так що твоя пам'ять і серце залишаються такими ж голими, як і стіна.

Коли мені хтось каже, що йому набридло жити, що світло остогидло йому, що щастя полягає в смерті - я повірю йому тільки тоді, коли він пустить собі кулю в лоб і його поховають. Але доки на живіт його не ляже шар землі, я все ще думаю, що він продовжує розігрувати комедію про песимізм...

Трагедія, відкрилося йому, - надбання старих часів, часів, коли ще існувало особисте, існувала любов і дружба, і люди в сім'ї стояли один за одного, не потребуючи цього доводів.

Він задумався, як замислювався вже не раз, а чи не божевільний сам. Можливо, божевільний той, хто в меншості, в однині. Колись божевіллям було думати, що Земля обертається навколо Сонця; сьогодні – що минуле незмінне. Можливо, він один дотримується цього переконання, а раз один, отже – божевільний. Але думка, що він божевільний не дуже його турбувала: жахливо, якщо він також помиляється.

Жінка це призма, через яку треба дивитися на речі, якщо ми хочемо, щоб вони подобалися нам.

Поступово стаючи сильним із спонукань, страх ламає моральний хребет людини і змушує його глушити у собі всі почуття, крім самозбереження.

За секунду вони встигли обмінятися двозначним поглядом — і все. Але навіть це була пам'ятна подія для людини, чиє життя проходить під замком самотності.