Маленький принц

Ти назавжди відповідає за всіх, кого приручив.

Адже я не хотів, щоб тобі було боляче. Ти сам побажав, щоб я приручив тебе.

- Навіщо потрібні шипи? — Шипи ні за чим не потрібні, квіти випускають їх просто від злості. - Не вірю я тобі! Квіти слабкі. І простодушні. І вони намагаються надати собі хоробрості. Вони думають: якщо у них шипи, їх усі бояться.

Твоя троянда така дорога тобі, бо ти віддавав їй всю душу.

Маленький принц був захоплений. От би йому така могутність! Він би тоді милувався заходом сонця не сорок чотири рази на день, а сімдесят два, а то й сто, і двісті разів, і при цьому йому навіть не доводилося б пересувати стілець з місця на місце!

— Одні діти знають, чого шукають, — промовив Маленький Принц. — Вони віддають усю душу ляльковій ляльці, і вона стає їм дуже дорога, а якщо її в них відібрати, діти плачуть.

— А навіщо тобі володіти зірками? — Щоб бути багатим. — А навіщо бути багатим? — Щоб купувати ще нові зірки, якщо їх хтось відкриє. «Він міркує майже як п'яниця», — подумав Маленький принц.

Люди забираються в швидкі поїзди, але вони самі не розуміють, чого вони шукають, тому вони не знають спокою, кидаються то в один бік, а то в інший... І все марно... Очі сліпі. Шукати треба серцем.

— Якщо хочеш, щоб у тебе був друг, приручи мене! - А що для цього треба робити? — спитав Маленький принц. - Треба запастися терпінням, - відповів Лис. — Спершу сядь он там, віддалік, на траву. Ось так. Я на тебе скоса поглядатиму, а ти мовчи. Але з кожним днем ​​сідай трохи ближче...

Даремно ти йдеш зі мною. Тобі боляче на мене дивитися. Тобі здасться, ніби я вмираю, але це неправда.