Портрет Доріана Грея

Дивна ти людина! Ніколи не говориш нічого морального – і ніколи не робиш нічого аморального. Твій цинізм – лише поза.

—... Жінки ставляться до нас, чоловіків, як і людство — до своїх богів: вони нам поклоняються — і набридають, постійно вимагаючи чогось. — На мою думку, вони вимагають лише те, що дарують нам, — сказав Доріан тихо й серйозно. — Вони пробуджують у нас любов і мають право чекати її від нас.

Я люблю знати все про своїх нових знайомих і нічого про старих.

— Нинішні молоді люди уявляють, що це все. — …А з роками вони у цьому переконуються.

Ми живемо в такий час, коли абсолютно непотрібні речі є єдино важливими.

Іноді те, що ми вважаємо мертвим, ще довго не хоче вмирати.

Стати глядачем власного життя це означає вберегти себе від земних страждань.

Ви дивовижна людина, містере Грей. Ви знаєте більше, ніж це здається, але менше, ніж хотіли б знати.

Ти боїшся, що життя Доріана буде розбите, а по-моєму, розбитим можна вважати лише те життя, яке зупинилося у своєму розвитку.

Прості слова — але які вони страшні! Від них нікуди не втечеш. Які вони зрозумілі, чарівно сильні і жорстокі! І разом з тим — яка в них таїться підступна чарівність.