Просто разом

Вона його любила – і не любила, готова була віддатись – і не давалася, вона намагалася – і сама не вірила.

— Треба дбайливіше ставитись до людей, які до тебе належать... У старості сам переконаєшся, що таких зовсім мало...

І ось тут він — цей кретинський кретин, цей уявляла, цей бахвал, цей маленький провінційний матадор-горлопан, який душі не чує у своєму величезному мотоциклі, — так-так, він почервонів.

Якщо я п'ю, то п'ю занадто багато, якщо курю, обкурююсь, якщо закохаюся, втрачаю розум, а коли працюю — доводжу себе до знемоги... Нічого не вмію робити нормально, спокійно.

- Скажи мені... - Так! - Чому ти завжди одна? - Не знаю. - Не любиш чоловіків? — Приїхали... Якщо дівчина не реагує на твою чарівну чарівність, вона напевно лесбіянка, то ти міркуєш?

Єдина дівчина у всесвіті, здатна носити шарф його бабусі, залишаючись красунею, ніколи не належатиме йому. Ідіотське життя...

Вона сиділа навпроти нього і посміхалася. Це була її секретна зброя, її фірмовий прийом. Посміхнутися незручному співрозмовнику, щоб змінити тему розмови, — ніхто поки що не придумав способу ефективніше.

- Думаєш, це схоже на грифелі твоїх олівців? Вважаєш, ніби вони стираються, якщо ними користуватися? - Хто вони? - Почуття.

І вона починає плакати. Не тому, що їй сумно, а для того, щоб упоратися з усім цим. Сльози — це ж рідина, вони допомагають переварити кам'яну погань, і тоді вона знову може дихати.

Ну і закохалася, чого вже там... Ви теж закохаєтеся, самі побачите... Його не можна не полюбити... Цей хлопець, він... Він один може висвітлити все це місто...