Султан Сулейман I Чудовий

— Ну, припини, у мене багато роботи. — Ібрагім чи Хюррем — із ким краще працювати? — Ти ревнуєш до Ібрагіма? — Звичайно, він бачить частіше за мене мого султана. — Доведеться тобі змиритись.

Новий день – новий світ. Потрібно діяти.

Не можна недооцінювати нашого ворога. Будь він хоч мурашкою, сприймайте його так, ніби він лев. Ніколи не слід забувати про це. Отоді перемога буде нашою.

Такою вона була жінкою, що її очі проникали в моє серце, губи, в мій розум. Навіть єдиний погляд я не проміняв би ні на що на цьому світі. Щоразу, коли вона вимовляла«Сулейман», я опинявся у Раю.

Що ж... дипломатія — це непогано. Спочатку люб'язно поговоримо, а потім зрівняємо із землею.

Я помер каменем і знову воскрес рослиною. Я помер рослиною та воскрес твариною. Я помер твариною і народився людиною. Чому ж я маю боятися смерті? Я зроблю ще крок і воскресну ангелом. Знову помру і стану тим, про що не може подумати розум. Я стану їм.

— А якщо я хочу, щоб це кохання вже закінчилося? — Вона закінчиться, тільки коли я помру…

— У дитинстві я ходила босоніж. Матінка казала: пройдися босоніж і вся туга і біди підуть. Земля дарує людині добро і радість. Мені здається, вона мала рацію. — Вона мала рацію. Тільки земля дає нам справжній спокій. Але ось тільки де цей спокій шукати: на землі чи під землею?

— Чому в тебе на очах сльози? — Просто… Знаєш… Мені страшно.

Чим старше ми стаємо, тим менше у нас невинності.