Чак Паланік

Не хочу більше бути укомплектованим. Не хочу бути більш задоволеним. Не хочу більше бути досконалістю. Тайлер, врятуй мене від цього!

Померти можна й у компанії телевізора. Аби там було що подивитись сьогодні ввечері.

Єдине, що в нас залишиться у плані біологічної різноманітності, — це кока проти пепсі.

Вперше для всього. Неповний перелік моїх злочинів. Ще одна незавершеність у моєму безладному житті, яке суцільно — одні незавершеності.

Люди не можуть пізнати сердець один одного, будучи в здоровому глузді. Стандартні слова тут без користі, оскільки безсилі. Нема користі і від відомих усім жестів. Лише варто інтелекту зруйнуватися, тоді й почнеться справжнє спілкування.

Іноді розплачуєшся за скоєне, а іноді за те, чого не зробив.

Якщо за допомогою чисел можна пояснити фізичний світ, то слова можуть розкрити світ невидимий.

Чому це люди з такою легкістю викидають те, від чого вони були буквально збожеволіли ніч тому. Різдвяна ялинка, наприклад. Миттю тому вона була у центрі загальної уваги. І ось, разом із сотнями таких же ялинок, лежить нікому не потрібна в кюветі вздовж шосе, блищачи фольгою, золотою та срібною. Дивишся на ці ялинки і думаєш чи про жертви дорожньо-транспортної пригоди, чи про жертв сексуального маніяка, який кидає їх пов'язаними чорною ізолентою і з нижньою білизною, вивернутою навиворіт.

Люди думають, що дуже просто виглядати сексуальним енергійним танцюристом у стилі Чіпендейл. А чоловіки думають, що найжахливіша проблема у нас — це не закінчити на сцені.

І мама розповідає, як дівчина обвела на стіні тінь коханого – щоб у неї хоч щось залишилося від їхнього кохання. Пам'ять про останні миті, коли вони були разом.