Еміль Мішель Чоран (Сьоран)

Шекспір: побачення троянди із сокирою.

Ідея досконалості, як її не переодягай, увійшла до кожного: під нею підписується навіть той, хто ставить її під питання. З тим, що прямого продовження в історії не існує, що вона не рухається заданим курсом до певної мети, в наш час не погодиться ніхто.« Історія має мету, до якої вона прагне, яку вона містить у собі як можливість» — ось що проголошують наші бажання і вчення в один голос. Чим більше ідея обіцяє на завтра, тим швидше вона переможе сьогодні. Не здатні знайти Царство Боже в собі самих або, швидше, надто зіпсовані, щоб подібним пошукам вдаватися, християни перенесли його в майбутнє: спотворили сенс уроку, зате застрахували себе від невдач.

Людина живе над країні, вона живе всередині мови. Батьківщина – це мова і нічого більше.

А розсудливість? Це річ абсолютно протилежна. Розсудливість, що сидить у нас, зводить нанівець будь - які наші пориви, це внутрішній саботажник, який нас послаблює і паралізує, який слідкує за безумцем усередині, щоб вчасно його вгамувати, щоб його очорнити, зганьбити. Що ж таке тоді натхнення? Це миттєвий вихід із себе, незрозуміла воля до самоствердження чи саморуйнування.

Поки ти настільки незадоволений собою, ще не все втрачено.

Я думаю ковткою. Мої думки – якщо вони в мене взагалі є – це виття; вони нічого не пояснюють, вони кричать.

Знову про Христа. Як сказано в одному з гностичних оповідань, з ненависті до фатуму він нібито піднявся на небо і порушив розташування сфер, щоб люди перестали звертатися до зірок. І що в такому безладді сталося з моєю бідною зіркою?

У наших жилах протікає кров макак. Якби ми думали про це частіше, зрештою ми здали свої позиції. Ніякої теології, жодної метафізики — краще сказати жодних розмов, ніякої зарозумілості, ніякої пихатості...

Бути подібним до бігуна, який у найбільш вирішальний момент зупинився посеред дистанції, щоб спробувати осягнути її сенс.

На його обличчі тепер ні тіні глузування. Це тому, що він відчував до життя майже дріб'язкову прихильність. У тих, хто не чіплявся за неї, на обличчі грає насмішкувата посмішка — ознака звільнення та перемоги. Вони не йдуть у небуття, вони виходять із нього.