Еріх Марія Ремарк

Каяття роз'їдає душу сильніше, ніж соляна кислота.

— Що ти розумієш у жінок? — Нічого. Вона посміхається. — І не намагайся зрозуміти їх, хлопче. Так краще.

Все не так погано і не так добре, як це здається. І немає нічого остаточного.

Смерть така ж заразлива, як і тиф, і поодинці, як не чини опір, дуже легко загнутися, коли навколо всі тільки й роблять, що подихають.

Метелики... Люди... Хто тільки не обпалив собі крила на свічці долі...

— Ти багато випив? — Ні каплі. Нічого я не пив, крім кави та смутку.

Знання — лише клаптик піни, що танцює на хвилі. Будь—який вітерець міг його здмухати, а хвиля залишалася.

— А як вам подобається піца? — Дуже подобається. Не гірше, ніж у Італії. — Краще, ніж в Італії, Нью—Йорк — італійське місто. Крім того, він іспанське місто, єврейське, угорське, китайське, африканське і німецьке.

— Я не вмію їздити верхи, плавати чи грати в теніс. Я з тих, хто любить валятися на дивані та базікати. — Що ви ще можете розповісти про себе? — Я сентиментальна, романтична та нестерпна. Люблю дешеву романтику. І що дешевше, то краще.

...хто нічого не чекає, ніколи не буде розчарований. Ось гарне правило життя. Тоді все, що потім прийде, здасться вам приємною несподіванкою.