Олександр Островський

... і стару шинель, і старий капелюх можна носити з такою гідністю, що здалеку дають тобі дорогу.

Ось життя! Живемо в одному місті, майже поруч, а побачишся раз на тиждень, і то в церкві або на дорозі, от і все! Тут що вийшла заміж, що поховали – все одно.

Ось коли ми дізнаємося справжню ціну людині, коли її немає!

Схитриш, та збрешеш — тільки й поживеш на втіху.

У вас невігластво так лютує.

Чому люди не літають! Я кажу, чому люди не літають так, як птахи? Мені іноді здається, що я птах. Коли стоїш на горі, то тебе і тягне летіти. Отак би розбіглася, підняла руки й полетіла.

Адже не можна ж тобі раптом нареченого знайти: скоро лише кішки мишей ловлять.

Отже, друзі: два тіла — одна душа.

Та як ще ви смієте ганьбити таких людей, яких ви й гадки не знаєте?

Жінки заздрісні, любити не всяка вміє, а ревнувати всяка майстриня.