Сергій Лук'яненко

Минуле може вдарити — якщо ми цього хочемо. І ми можемо звикнути до болю, навіть полюбити його.

Якщо я не вартий відповіді, то й ти не стоїш запитань. У чому може бути вина, якщо все можна.

Чорт! Не люблю погані передчуття! Вони іноді збуваються.

Не збираюся гадати. У світі все одно немає іншої правди, окрім тієї, в яку нам хочеться вірити.

Туристи – це найжахливіша порода людей. Іноді виникає невиразна підозра, що будь—який народ за межі країни намагається відправити найнеприємніших своїх представників – найгучніших, найневихованіших, найбезглуздіших. Але, певно, все простіше. Напевно, в голові у кожної людини спрацьовує секретний перемикач«робота—відпочинок» і відключає вісімдесят відсотків мізків.

– А іноді мені сниться, що я падаю. Адже ми все частенько падаємо, Ільмаре… А коли падаєш, головне – не злякатися. Усі біди походять від страху. Варто тобі злякатися, і страх починає зростати. Руки втрачають силу, думки застигають, воля тане - і ти віддаєшся у владу жаху. Дивишся, як наближається земля, чуєш, як тріщать крила... і нічого не можеш зробити. Страх народжує лише страх.

Ти, звичайно, людина хороша. Душив мене з виразом щирого смутку на обличчі.

Для того, щоб боротися з жахливим злом, потрібне жахливе добро

Поки є сонце та повітря, завжди буде вітер. І добре, що він часом б'є в обличчя.

Чому ніколи не сплутаєш, встає сонце чи сідає, коли бачиш його над морем?