Книга / твір

- Далеко-далеко за сосновим бором є маленький садок. Там густа і висока трава, там великі, білі зірки болиголова, і всю ніч співає соловей, а зверху дивиться холодний кришталевий місяць, і тисове дерево простягає свої велетенські руки над сплячими. — Ви кажете про Саду Смерті? - Так, Смерті. Смерть має бути прекрасною. Лежати в м'якій темній землі, щоб над головою гойдалися трави, і слухати мовчання! Не знати ні вчора, ні завтра. Забути час, пробачити життя, пізнати спокій. У твоїх силах допомогти мені. Тобі легко відчинити ворота Смерті, бо з тобою Любов, а Любов сильніша за Смерть.

Як мало ми можемо сказати про жінок, коли щасливі. І як багато, коли нещасні.

У мій город полетів не просто камінь, а якась неотесана брила з епохи палеоліту.

Материнська скорбота — велике та законне почуття.

Що нам до назви, форми, до догмату віри? Все, що служить добру, є священним для нас. Як сміємо ми торкатися бога?

У них сила бугаїв, у нас — мудрість. Що з них керує світом, видно й дитині, що веде бика на постовище... або на бійню.

Соціальна зіпсованість приймає забарвлення того соціального середовища, де воно розвивається.

Я приймаю правило: проти волі людини нічого не слід робити для нього; свобода понад усе, навіть життя.

Зі стіни Христос дивиться – Холодний, як камінь, далекий. Христос мене любить, вона каже. Але чому ж мені так самотньо?

Як нами написано, - світ буде такий і в середу, і в минулому, і нині, і завжди.