Книга / твір

Складне не життя, а завдання спрямовувати та контролювати його.

Немає сенсу шкодувати, чого в тебе ніколи не було.

Може, від жахливого здогаду, що не чекає нас на новому місці ніяке щастя... Ми просто хотіли жити...

Адже в житті, як на товкучці, хто знає, коли підвернуться справжні скарби.

Ось що дивно – всі казали:«Ріна! Ріна!», а знімали інших акторок. Напевно, тоді треба було вийти заміж за якогось кінорежисера. Але мені це прямо не спадало на думку. Та й їм, мабуть, також. А всі були друзі: Козинцев і Юткевич, Барнет та Пудовкін, і Кашеверова, і Михалкови – батько та сини. Іноді під час зустрічі зі мною режисери та сценаристи, сплескуючи руками, кричать: — Ах, батюшки мої! Як же про вас забули? Був чудовий епізод! Ви б так чудово це грали! Микита Міхалков, наприклад, одного разу впав навколішки посеред вулиці перед Будинком кіно і закричав: — Ріно! Ти моя кохана, найкраща актриса! Я сказала: - Так дай мені роль якусь, найгіршу. Він підвівся з колін, сміючись, обійняв мене, поцілував і поклявся у вічному коханні. І так все життя…

Звиняйте, в'юноша! Я забула, що в присутності поціновувача ховрахів хвалити хом'ячків просто блюзнірство.

Незнайомі — це ті, кого любиш нижче за пояс. Рідні — це значно вище, найвище...

— Невже нікого немає, хто б мені допоміг по-справжньому? — Мабуть, є. Насамперед ти сама.

«Реальність» в Америці набуває все більш статусно-комерційного характеру. Вся ця правда без прикрас, публічні сповіді, реаліті-шоу на телебаченні, всі ці«реальні люди в реальних обставинах», всі ці весілля-розлучення знаменитостей на очах у захопленої громадськості, всі ці покаяні розповіді про шкідливі звички, публічне приниження як форма розваги широких мас - як публічна кара, тільки в сучасних умовах - давно перетворилися на фетиш. Все на потребу натовпу зівак, що святкуються.

Люди живуть у своїх думках, наче личинки. Тільки деякі розвиваються у метеликів та залишають кокон.