Книга / твір

«Забобони — боягузтво перед Божественного», — писав Теофраст, який жив у період заснування Олександрійської бібліотеки. Ми населяємо світ, атоми якого утворилися в зоряних надрах, світ, де кожної секунди народжуються тисячі зірок, де в повітрі та водах молодих планет сонячне світло і розряди блискавок запалюють іскру життя, де сировина для біологічної еволюції іноді створюється вибухом зірки на іншому краю Чумацького Шляху, де утворилися сотні мільярдів таких гарних галактик, - це Космосквазарів і кварків, сніжинок і світлячків, де можуть бути чорні дірки, інші всесвіти та позаземні цивілізації, чиї радіосполучення в цей момент надходять на Землю. Як блідо у порівнянні з цим виглядають претензії забобонів і псевдонауки; як важливо для нас займатися науковими дослідженнями – цією принципово людською справою.

У кожного свої справи. Хочете жити, як вам подобається, так не заважайте і іншим жити, як вони хочуть. Я всім задоволена, я нікому не заважаю. Я тільки не хочу, щоб у мене кидали брудом люди, які самі сидять по вуха у бруді.

Довіряй лише собі. Чим би це не завершилося в результаті, це твоє життя, і як ти його будуєш, стосується лише тебе.

Несповідальність шляхів Господніх дарує нам велике благо – благо сумніву. Бо де немає сумніву, там немає і віри; де немає сумніву, там немає знання; де немає сумніву, там немає милосердя. Але все ж таки: як славно було б не відчувати цього болісного почуття роздвоєності! Стояти легше, ніж бігти, бути цілим простіше, ніж розбитим на уламки. Щиро сподіваюся, що в роздумах скромного ченця немає нічого єретичного, і все-таки сумніваюся, сумніваюся.

Я стримався, щоб не зґвалтувати її, вона щоб не розридатися. Між нами, як кажуть, зароджувалося кохання.

Чому розумні прагнуть самотності, а дурні – компанії? Розумні не так шукають самотності, як уникають створюваної дурнями метушні.

Відносини ніколи не бувають однаковими, та й самі люди перебувають на різних стадіях.

... Ті, хто забуває історію, приречені пережити її заново.

— А що б ти хотіла на сніданок? — Щоб мене любили.

Справжня жінка живе своїми орієнтирами, сама їх вигадує та сама втілює. І, якщо вони не схожі на стандарти інших, це не надто непокоїть її. Вона дозволяє іншим оцінювати себе так, як їм цього хочеться. Вона знає, що місія«сподобатися всім» – дурна і нездійсненна. Вона працює над собою, але ніколи не робить цього для того, щоб сподобатися чи заслужити чиєсь схвалення. Вона робить це із любові до себе.