Книга / твір

Ось тобі урок: тримайся подалі від місць, де ти був щасливий.

Я вам навіть пояснити не можу, я тільки відчуваю, що це як у могилу: ніколи не пізно і завжди рано.

Людина народжується як насіння; вона може стати квіткою, а може й не стати. Все залежить від тебе, від того, що ти робиш із собою. Все залежить від того, ростеш ти чи ні. Це твій власний вибір.

Можна бути великим вченим і все-таки уявлення не мати про звичайнісінькі в житті явища, і все-таки будувати найфантастичніші здогади побачивши загальновідомі речі.

Прив'язалася якась зараза, і нічого не зробиш. Це марення, як місячні, накочує, час настав — і нікуди не дінешся. Його не зустрінеш у дверях і не скажеш:«Вибачте, я зараз зайнята, загляньте пізніше».

Ніщо так тверезо і швидко не ставить людину на місце, як голі факти.

Вона хоче тобі щось повідомити. Замість того, щоб її проганяти, уважно її вислухай.

Там, де немає змін і потреб у змінах, розум гине.

Твої зовнішні прояви - відображення того, що сидить у тебе всередині, і навпаки. Тому нерідко, вступаючи в лабіринт своїх зовнішніх проявів, ти потрапляєш у лабіринт у собі. І це часто буває небезпечним.

Білки це такі люди, які пережовують їжу, а потім забувають, що з нею робити далі. Вони забувають, що їжу треба ковтати. Вони випльовують пережовані шматки і ховають їх у кишенях. Або прибирають до себе у сумочку. Насправді це не так симпатично та мило, як це звучить.