Дін Вінчестер

— Ти гадаєш, я забув? Мабуть, все ще ридаєш, коли бачиш по телевізору Рональда Макдональда! — Зате я не боюсь літати! — Літаки падають! - А клоуни вбивають!

- Він так б'ється? — Це їхнє вітання. - Мені не подобається. - Нікому не подобається.

Такі нині часи: безумство – норма життя.

— Стривай! - Що? - Я щось відчуваю. — Сутички почалися? — Якусь темну силу... — Темніша за тебе?

— Що ж ти маєш на увазі під«старий друг»? — Старий друг це той, який не новий.

- Як вона виглядає? - Як бібліотекарка. — Бібліотекарка на твій смак чи мій? — Ну, на ньому був одяг, якщо ти про це.

— Тут лігво вади, мені тут не місце. — Друг, ти виступив проти небесної влади. Вади йдуть як бонус.

— Якщо чесно, після всього, що було, ти ставишся до мене так, наче моє місце за дитячим столиком. — Сем, я не вибачатимусь за те, що захищаю тебе. — Отож, що ти робиш, на твою думку? — Пам'ятаєш, що сталося востаннє, коли нам дісталися квитки у першому ряду на шоу Михайла та Люцифера? Я пам'ятаю. Ти помер і потрапив у пекло. І, бачиш, цього разу не Апокаліпсис шукає нас, а ми його. Мені начхати, що буде зі мною, завжди так було. Але мені не начхати на те, що буде з моїм братом. - Дін, ми вирушимо в це місце і врятуємо Джека та маму. Разом. І якщо щось трапиться, ми впораємося з цим разом. А якщо ми помремо... то теж разом.

Свій біса ближче.

— Отже, всі монстри з жахів, про які я чув, вони є реальними? — Годзілла тільки в кіно!