Кастіель

- Що ти накоїв? - Убив монстра. Це моя робота, і я їх вбиватиму, поки... — Поки що сам не станеш монстром?

— Настали дивні часи. - Вони завжди були дивні.

— Що з ним трапилося, чорт забирай?! - Я.

- Сем, можу я поставити тобі запитання? — Ти вже поставив. — Чи можу я поставити тобі ще одне запитання?

Розумієш, колишній я просто продовжив би діяти. Я заганяв би голку все глибше, поки ти не помер би, тому що ціль виправдовує кошти. Але те, яким я став... Загалом, джем з арахісовим маслом показав мені, що ангели здатні змінитися, тож... хто знає? Раптом вінчестер теж.

— Шляхи Господні... — Тільки ляпни про«несповідні» — отримаєш у бубон!

- І цей хлопець вершить наші долі? — Нічого не вершить, він рупор. Провідник натхненної звістки. - Вести. Доброї звістки. Це що ж, Новий Заповіт? — Колись ці книги стануть відомі, як Євангеліє від Вінчестерів. - Ти нас розігруєш!

- Я не чистий. — А чого ти чекав після чистилища?

— Сем, я не менше за тебе хочу розрахуватися з Гадріелем. Але твоє життя дорожче. Знаєш, перебування людиною змінило моє ставлення не лише до їжі. Воно змінило моє ставлення до тебе. У сенсі тепер я розумію твої переживання. - Це ти про що? — Єдина людина, яка лажала ще частіше і крутіше, ніж ти... це я. І тепер я знаю, як це відчувати провину. Знаю, як це... Тепер мені відомо, як це шкодувати, Сем.

- Я думав, ти... - Мертва? Так, але мені стало краще.