Антон Павлович Чехов

Проводячи гостей, люди бувають набагато щирішими і добрішими, ніж зустрічаючи.

А чому ти знаєш, що геніальні люди, яким вірить весь світ, теж бачили примар? Говорять же тепер вчені, що геній схожий на божевілля. Друг мій, здорові і нормальні лише пересічні, стадні люди. Міркування щодо нервової повіки, перевтоми, виродження тощо можуть серйозно хвилювати лише тих, хто мета життя бачить у теперішньому, тобто в стадних людях.

Як приємно сидіти вдома, коли по даху стукає дощ і коли знаєш, що в твоїм домі немає важких нудних людей.

Твій батько був мужик, мій — аптекар, і з цього не випливає абсолютно нічого.

Національної науки немає, як немає національної таблиці множення; що ж національно, то вже не наука.

Він йшов і думав про те, як часто доводиться в житті зустрічатися з добрими людьми і як шкода, що від цих зустрічей не залишається нічого більшого, крім спогадів.

Ці розумники всі такі дурні, що нема з ким поговорити.

А бувають хвилини, за які можна віддати місяці та роки!

А моя і ваша душа не має спільних точок дотику.

Було ясно: Котик дуріла. Кому справді прийде серйозно в голову призначати побачення вночі, далеко за містом, на цвинтарі, коли це легко можна влаштувати на вулиці, в міському саду? І чи личить йому, земському лікарю, розумній, солідній людині, зітхати, отримувати записочки, тягатися по цвинтарях, робити дурниці, над якими сміються тепер навіть гімназисти? До чого поведе цей роман? Що скажуть товариші, коли впізнають? Так думав Старцев, блукаючи в клубі біля столів, а о пів на одинадцяту раптом узяв і поїхав на цвинтар.