Харукі Муракамі

... час у всіх забирає життя потроху. Людина вмирає не відразу. Він згасає повільно зсередини. І лише через якийсь час настає фінальна розплата. Уникнути її нікому не дано. Кожен має платити за те, що отримав.

Дуже важко пояснити комусь іншому це фантастичне відчуття: Я – ЦЕ Я… Ще важче уявити, що це комусь може бути цікаво.

... якщо щось довго і в поті обличчя обробляти одному місці, воно має так швидко канути в небуття.

Дитина, яку хоч одного разу покинула сім'я, залишається сиротою до самої смерті.

... стає моторошно при думці про те, що залишиться від мене, коли доведеться зустріти смерть.

Ти знаєш, люди здебільшого до свободи не прагнуть, а тільки думають, що прагнуть. Усе це ілюзія. Якщо їм дати справжню свободу, вони просто збожеволіють. Так і знай. Насправді люди вільними не хочуть.

Взагалі хороший хлопець. Тлумачний. На вигляд невдаха, але всередині зовсім не гнилий. Навіть на диво порядний.

Справжній геній — людина, яка живе на тому світі, що він сам придумав і побудував.

Зовсім давно, ще школярем, я бачив у підручнику англійської таку фразу:«схоплений навесні» (arrested in a springtime) — це саме про її посмішку. Чи міг би хтось лаяти теплий весняний день?

Коли когось любиш, шукаєш те, чого тобі не дістає. Тому коли думаєш про кохану людину, завжди важко. Так чи інакше. Ніби входиш до болю рідну кімнату, в якій дуже давно не був.