Володимир Володимирович Маяковський

Я земну кулю мало не всю обійшов, - і життя хороше, і жити добре.

Зірки! Досить мученицький плести вінок землі!

Ідемо йдемо! крізь білу гвардію снігів!

По кожній найтоншій артерії пустимо поетичних вигадок феєричні кораблі.

Вправо, вліво, вкрив. навскіс, вифрантив полів лоно, вихрилися нанизані на земну вісь каруселі Вавилонищ, Вавилончиків, Вавілонів .

Кохання зацвіте, зацвіте - і скукожиться.

Брошки блищать... на тобі! — із сукні з напівголого. Ех, до такої сукні б та ще б… голову.

Куди легендам про бійні Цезарів перед бувлю, яка тепер була! Сьогодні світ весь – Колізей. І коли на арену воїни вийшли парадними парами, у версти шарахнувши театром подвоєний гуркіт і грім мільярдних армій, - куля земного полюса стиснула і в очікуванні завмерла.

З дрібних фактів буденної тину виявився факт один: раптом знищились усі середини - немає землі ніяких середин.

Краще від горілки померти, ніж від нудьги!