час

Я чую промову не хлопчика, а чоловіка.

У жінці розлюченої, особливо якщо до інших її неприборканих пристрастей приєднуються нерозсудливість і розпач, є щось таке, з чим мало хто з чоловіків хотів би зіткнутися.

А ви думали просто вигадувати відмовки спросоння? Дайте мені чашку кави, хвилин п'ять часу і я вигадаю таку легенду, що сама в неї повірю.

Зрештою, ми живемо у вік, коли люди вже не уявляють цінності. Людина в наш час — як паперова серветка: у неї сморкаються, грудкочуть, викидають, беруть нову, сморкаються, гудять, кидають... Люди не мають свого обличчя...

Ризикуючи, ми часом перестаємо Собою бути в полоні метаморфози, І часто шлях, яким ми йдемо, Шипи нам встеляють, а не троянди.

Нічого більше не треба для щастя, — думав він, — умій тільки зупинитися вчасно, не заглядати в далечінь.

— Ненавиджу працювати з дітьми... У дитинстві треба займатися лише гойдалками. Пам'ятаєте? Як високо я можу злетіти... якщо перекрутити ланцюжок, як швидко я можу обертатися?.. — А якщо зістрибнути до того, як вони зупиняться?.. — Я сумую на ті часи! - Я теж. — Я прогулювала уроки органічної хімії. Чудові були часи!.. — Сумую за своїм першим мікроскопом... — Чудово, а я сумую за нормальними людьми!

Часто ми не можемо знайти рішення, оскільки підсвідомо обмежуємося територією малюнка. Однак ніде не сказано, що не можна виходити за його межі. Висновок: щоб зрозуміти систему, потрібно вийти з неї.

Влада перебуває там, куди поміщає її загальна віра. Це хитрість, тінь на стіні. І часом дуже маленька людина відкидає дуже велику тінь. (Владою має той, хто переконує в ній інших.)

- Ви чули про Дейві Джонса, так? Морська кісточка! Славна душа! Але якось натрапив на камінь спотикання всіх чоловіків. — Що то за камінь? - І справді... Що це? - Море! - Алгебра! — Дихотомія добра та зла! - Баби.