час

Останнім часом я багато думаю про те, що іноді треба ризикувати. Головне подолати свій страх. Тому що щоразу, коли ти ризикуєш, чим би це не закінчилося, ти радий, що ти ризикнув.

Я вірю, що кохання перемагає все. І це не означає, що не буде складних часів чи складних речей, з якими потрібно розібратися, бо вони будуть. Але знайти ту людину, яка допомагатиме вам, і знати, що ця людина теж любить вас... Це все спрощує!

Коли чоловік знає, що завтра може загинути, він хоче залишити щось після себе. Коли жінка знає, що чоловік завтра може загинути, вона відчайдушно хоче, щоб він залишив їй частинку себе. Тому багато дітей народжується під час війни. Це нелогічно, адже якщо чоловік — чи жінка — справді загинуть, тяготи та поневіряння неминучі, проте людське серце рідко підкоряється законам логіки.

– А іноді мені сниться, що я падаю. Адже ми все частенько падаємо, Ільмаре… А коли падаєш, головне – не злякатися. Усі біди походять від страху. Варто тобі злякатися, і страх починає зростати. Руки втрачають силу, думки застигають, воля тане - і ти віддаєшся у владу жаху. Дивишся, як наближається земля, чуєш, як тріщать крила... і нічого не можеш зробити. Страх народжує лише страх.

Які тут тимчасові? Слазь! Скінчився ваш час.

- А як Ви спите? — Як і всі інші, мабуть. — Ви стільки побачили, стільки жахливого. - Так. Але я побачив і гарне. Хоч і не так багато. — Але як можна заснути, тримаючи такі речі у пам'яті. - Ти нічого не бачила. Я вже постарався. — Коли я заплющую очі, я бачу їх. Їх усіх. Як вони стоять там. Джоффрі, королева та моя сестра. — Знаєш, у нас із тобою є дещо спільне. Правда. Я був, напевно, на пару років старший за тебе, коли мого брата закололи в серціу мене на очах. Той, хто його проткнув, не був злим чоловіком. Віллем. Так його звали. Він втік, ніхто й сплюнути не встиг. А я стояв там і дивився, як вмирає мій брат. Але ось що цікаво: зараз я вже не можу згадати обличчя мого брата. А Віллем... О так, він був красенем. Рівні білі зуби, блакитні очі, підборіддя з ямочкою, що так подобаються дівкам. Я думав про нього, коли працював, коли пив і навіть коли сра. Дійшло до того, що я повторював його ім'я щоночі перед сном. Віллем, Віллем. Немов молитву. І одного разу Віллем повернувся назад у місто. Я так глибоко всадив сокиру в його череп, що з нею його й поховали. Кінь Віллема довіз мене до стіни, і з того часу я ношу чорне.

Мені потрібна людина, далека від усього цього і в той же час близька мені, — це і є письменник, чи не так?

Те, що відбувається без участі праці людини, і те, що вона отримує крім своїх бажань, складає діяльність неба... Коли людина відмовляється робити те, що їй призначено, і чекає, що небо зробить усе за неї, вона помиляється.

Життя завжди вишиковується в ланцюжок варіантів, коли доводиться робити вибір. Деколи ти йдеш праворуч, часом ліворуч, але завжди треба рухатися вперед.

Ми можемо подивитися на свої руки, ноги і живіт... Проте є деякі частини тіла, які ми ніколи не бачили самі, наприклад, наше обличчя, що має настільки важливе значення, що важко повірити, що ми ніколи не зможемо подивитись на нього. на власні очі... Щоб візуально познайомитися з цими частинами, прихованими від нашого погляду, ми потребуємо дзеркало. Так само у нашому характері, способі життя присутні аспекти, недоступні нашому сприйняттю. Щоб їх побачити, нам теж потрібне дзеркало … І єдине дзеркало, в яке ми можемо зазирнути, — це іншелюдина. Погляд іншого відкриває нам те, що не можуть побачити наші очі. Як і в реальності, що підкоряється законам фізики, точність відображення залежить від якості дзеркала та відстані, з якої ми дивимося. Чим незамутнішим буде дзеркало, тим детальнішим і правдивішим буде образ. Чим ближче ми підійдемо до дзеркала, щоб подивитись своє відображення, тим виразніше ми себе розглянемо. Найкраще, найточніше із дзеркал — взаємини у парі. Тільки завдяки їм ми можемо розглянути поблизу своїх найгірших і кращих сторін.