людина

Якщо дивитися на речі під певним кутом, то життя в місті схоже на життя в замку, цілі крила якого перебувають у запустінні, а меблі старіють під своїми курними чохлами.

У кожній людині є спокуса власним життям, і тому кожен день для неї — створення світу. Цим люди й тримаються.

Хіба не розумніше жити, хваляючи життя, ніж лаяти її — і все ж жити?

У мені постійно борються два бажання, причому одночасно схуднути і поїсти. Найчастіше перемагає останнє.

Передбачається, що вона має бути схожа на жінку, якщо, звичайно, ваш ідеал — це жінка, яка не має ніг, зате має довгу шию і багато вух.

Чому кожна жінка вважає, що мета її життя – знайти чоловіка та знайти маленький сірий будиночок на заході? Чому це мета її життя? Хіба має бути так?

- Ну, за що? [Хором] - Давайте - за дідуся Шекспіра... - В сенсі? - Він писав: "Все добре, що добре закінчується". — Тоді за мою бабусю Євдокію. - В сенсі? — Вона казала:«Нічого, що будинок згорів, головне, що клопи перепочили».

Пристойність пристойністю, але ще існує жіночий морг!

Люди кажуть:«Що робиться — все на краще» переважно ці люди — жінки, переважно ці жінки — ті, кого покинули чоловіки. Чоловіки часто кидають жінок, по-англійському, не попрощавшись, а жінки прагнуть або вискочити заміж, або винести урок. Чому ми так поспішаємо перетворити конфуз на конфуціанство? Чи прагнемо ми винести урок, щоб вилікувати біль?

Травмовані тіло та мозок не просто схожі на диктатуру; вони і є диктатура. Немає більш безжального тирана, ніж біль, немає жорстокішого деспота, ніж сплутаність свідомості.