людина

Ідіть. Вас я не віддам, І не просіть, не дочекаєтесь. Ви тут зі мною залишаєтеся. А я... я з Вами буду там.

Найдурніша відповідь:«Я знаю». Звучить жахливо. Мовляв, розумію, ти в цьому не винен, проте не надумай чогось чекати від мене.

Містер Андерсон, із поверненням. Нам вас не вистачало.

- Мені тут наснився дивний сон, поки я летів... - Дай вгадаю, ти був пряжкою на ремені безпеки. Ні , я знаю, ти був лопатою в одному з вентиляторів у салоні, яку я ніколи не могла відключити. — Ні, ні ... Я був я, а ти була ти. Стояла як зараз, у цій кімнаті, ідеальна. І я обійняв тебе по-чоловічому і природно... Ось так. І я сказав: "Рози Данн, ти підеш зі мною на танці?" — Краще пізно, ніж ніколи.

Якщо у тебе великий живіт, тобі треба вважати себе інвалідом доти, доки ти не станеш худим.

Деякі думають, що варто тільки обізвати всіх дурнями, щоб уславитися розумним.

Настане час зрозуміти - зрозумієш.

Я не роздивився тебе, коли ти була поряд. Тепер, коли тебе нема, я бачу тебе всюди.

Ми усвідомлюємо значення свого голосу лише коли мовчимо.

Цієї зими, навіть якщо ми укутаємося, холодна байдужість змусить промерзнути до кісток.