людина

... Це не щоденник, а історія хвороби...

Ти тягнеш мене геть від краю прірви. Ти все... ти все, заради чого я залишаюся людиною.

Лише серед стихій природи – океанського простору, вітру, нескінченних хвиль, величезних зелених лісових масивів – усвідомлює себе людина нескінченно крихітною істотою проти всім оточуючим. І тільки тоді, можливо, зовсім не шукаючи Бога, він знаходить Його і притикається до Нього.

Згадуючи, людина дивиться праворуч, вигадуючи — ліворуч.

З безвихідних положень знаходять вихід лише великі або божевільні.

Каторжник б'є киркою зовсім не так, як дослідник, якого удар киркою підносить. Каторга не там, де б'ють киркою. Справа зовсім не у фізичних труднощах. Каторга там, де б'ють киркою безглуздо, де удар киркою не пов'язує працюючого з усім людством.

Я служив за різними відомствами, але всі ці дев'ять посад були схожі одна на одну, як дві краплі води: я мав сидіти, писати, вислуховувати дурні чи грубі зауваження і чекати, коли мене звільнять.

Я зазирнув у вічі вселенського жаху, і з того часу навіть весняне небо та літні квіти отруєні для мене його отрутою.

Один із наших поетів говорив гордо:«Нехай у віршах моїх знайдеться безглуздя, зате прози не знайдеться». Байрон було пояснити деякі свої вірші. Є два роду нісенітниці: одна походить від нестачі почуттів та думок, що замінюється словами; інша — від повноти почуттів та думок та нестачі слів для їх вираження.

Його повісили, як пса, Як вішають собак, Поспішно вийнявши з петлі, Розділи абияк, Спустили в яму без молитов І кинули в темряву. Шпурнули мухам голий труп, Поки він не охолонув, Щоб навалити потім на груди Палаючий настил, Сміючись над набряклим обличчям У джгутах лілових жив. xx x Над Ним у молитві капелан Колін не схилив; Не варто меси та хреста Спокій таких могил, Хоч заради грішників Христос на землю приходив.