людина

Я зрозумів, що немає такого місця, яке було б таким гарним, щоб заради нього варто було кидатися життям. І таких людей, заради яких це варто було б робити, теж майже немає.

— Думаю, Толстой не погодився б жити у цьому похмурому районі! — Толстой не погодився б жити цього... року!

Куди ж підете і де зупинитесь, напоїте і нагодуйте жебрака, найбільше шануйте гостя, звідки б до вас не прийшов, чи простолюдин, чи знатний, чи посол; якщо не можете вшанувати його подарунком, то їжею та питтям: бо вони, проходячи, прославлять людину по всіх землях, або добрих, або злих.

Відкритими очима не побачиш те, що побачиш закритими.

Тієї ночі був дощ. Нагріта земля була сита і вологи не просила, вона ковтала воду через силу, захлинаючись, більше не могла, пускала бульки навколо ганку. кружляла хата, як кинутий човен, у якому двоє... горілиць... лікоть до ліктя... лежали.

... я люблю тебе і хочу, щоб ти був гідний себе.

Це справжня гармонія! Те, з чим не зрівняється ніяка живопис, ніяка музика, про що однієї поезії дано спробувати розповісти. Ось що може втихомирити будь-яку тривогу, викликати в душі захоплення! Коли я дивлюся на таку ніч, мені здається, ніби на світі немає ні зла, ні горя, адже звичайно, і того й іншого буде менше, якщо частіше слухати велич природи, і, споглядаючи подібний вигляд, люди частіше дбатимуть не про себе.

… Хороша дружина, гарний будинок — що ще треба людині, щоб зустріти старість?!

— Якщо ти це зробиш... якщо ти... богом клянусь, я... — Ти що? Кинеш мене? Це загроза чи нагорода?

Доля вічно надсилає нам послання, а потім сідає поруч і сміється з нас, дивлячись, як ми б'ємося в безплідній спробі їх розшифрувати.