людина

- Де Скотт МакКолл? — Чому я маю говорити тобі? — Тому що я чемно запитав. І так я роблю лише один раз.

Люди – суспільні істоти. Ми з'являємось на світ завдяки іншим людям. Ми виживаємо за допомогою оточуючих. Хочемо ми того чи ні, але в нашому житті навряд чи вдасться відшукати моменти, коли ми не залежимо від інших. Тому не варто дивуватися, що і людське щастя – це результат наших взаємин із оточуючими.

Якщо щось здається складним, це не означає, що не варто намагатися. Все навпаки: ми не намагаємося, і тому багато здається нам важким.

- Думаєш, ти мене обдурив? Пошкодуєш, що народився. — Так, багато хто мені це казав...

З психіатром люди говорять більш відверто, ніж зі священиком, тому що лікар не загрожуватиме пекло.

Сутінки — тріщина між світами...

Жінка бере чоловіка в чоловіки з усіма його талантами та здібностями, і потім йому вже важко її вразити, хоч вона часом і прикидається враженою.

Іноді надмірні знання лише заважають прийняти правильне рішення.

— Ми раніше не говорили про майбутнє. Про твоє і про моє. - Мм, про твоє і про моє? Ну а я б сказала, про наше майбутнє. Видно, дарма сподівалася. Уявила чорт знає що... Що ми разом з тобою назавжди. Ідіотка...

Критики схожі на студентів-медиків: вони завжди вважають, що письменник страждає на ту саму хворобу, яку вони зараз вивчають. Письменник завжди хворіє однією хворобою: хворобою хрестословиці. Схрещувати слова. Розмножувати їх на два. Що таке, по суті, книга, як не збори добре схрещених слів?