людина

— Скільки я показую пальців? - Чотири? - Скажи два. - Два? - Чудово, вставай. Давай. Валі на полі. І захопи ключку.

Мені потрібно було щодня грати цю людину, тому я просто вирішив жити в цьому. Я відчував страх, самотність.

— Я більше не чую лопати за стіною... Ти допоможеш мені? - Допомогти з чим? - З усім. З усім цим хаосом, грібаним життям, бізнесом... Я знайшов тебе, а ти знайшла мене — ми допоможемо одне одному.

У двадцять років панує почуття, у тридцять – талант, у сорок – розум.

Бути однією – це ще не біда. Куди гірше бути нікому не потрібним.

Ідея реальна, а матерія ілюзорна.

У світі нескінченно одиноких людей. І відбувається стільки всього сумного, з чим люди не вміють упоратися самі. Ось чому і сьогодні я даю напрокат кішок тим, хто самотній, щоб вони змогли залікувати дірки у серцях людей.

Прогулянка незнайомим містом, якщо ви не стерли ноги, не валитесь від втоми, маєте в кишені хоч трохи грошей, а в запасі кілька днів, — це одне з найприємніших у світі занять.

— А чи можна мені ще пива? — Ні, тільки кави, п'яничка. — А кави з лікерчиком?

Накази зверху нашій країні лише юридично оформляють колективне несвідоме.