правда

Ми приречені люди. Ті, хто залишається, завжди почуваються винними перед тими, хто пішов.

- Ти не звик не отримувати того, чого хочеш, Томмі. Тобі потрібний був мій паб, і ти забрав його. - Тобі за нього щедро заплатили. — Спочатку я отримав ультиматум, як і решта: або роби, або... І все одно, кумедна штука, адже всі в окрузі хочуть, щоб ти переміг. Думаю, це тому, що ти сукін син, але ти наш сукін син.

Я«Діва», і тепер допомагаю таким молодим талантам, як Діма Колдун.

— Була, дивилася, то там телефону немає... — Є телефон! В коридорі! Загальний! — Ні, особистий, тільки особистий. - Чому? — Ну, особистий як в'їду — зніму, а за загальний ще платити треба. Не поїду!

Мені здається, він читає мої думки, і це дуже тривожно, оскільки мої думки зараз в основному зайняті тим, що його губи - саме досконалість.

Людина перестала бути рабом людини і стала рабом речі.

Краще робити новини, ніж розповідати про них.

Почуття провини завжди злило її. Вона не любила бути не правою, тим більше не любила, коли їй вказували на її неправоту. Але зараз чомусь злості не було. Вона лише відчувала вину за свої слова, за те, що в спробі довести йому свою правоту зачепила те, що не мала чіпати. Вона готова була вибачитись, але це не означало, що вона змінила свою думку щодо завдань їх розслідування.

Про мистецтво правління: Перше правило робити так, щоб люди думали, ніби вони самі цього хочуть.

Людина до всього звикає і з усім упокорюється. Навіть із своєю непотрібністю. З тим, що він став«фактором», який скрізь винний,«капіталом», який«за визначенням» є засобом отримання прибутку.