правда

Ми приречені люди. Ті, хто залишається, завжди почуваються винними перед тими, хто пішов.

- Ти не звик не отримувати того, чого хочеш, Томмі. Тобі потрібний був мій паб, і ти забрав його. - Тобі за нього щедро заплатили. — Спочатку я отримав ультиматум, як і решта: або роби, або... І все одно, кумедна штука, адже всі в окрузі хочуть, щоб ти переміг. Думаю, це тому, що ти сукін син, але ти наш сукін син.

На те й діти, щоб батьки не нудьгували.

Не курити, не пити, секс до весілля — ні-ні... Дін, та вони оголосили поза законом всього тебе!

О, дайте вічність мені,— і я віддам вічність За байдужість до образ і років.

- А ви де? - У пеклі. - Ні, я серйозно. - Серйозно, в пеклі.

Нехай вона думає про мене краще, ніж я насправді, і я тоді буду справді краще.

Краще робити новини, ніж розповідати про них.

Почуття провини завжди злило її. Вона не любила бути не правою, тим більше не любила, коли їй вказували на її неправоту. Але зараз чомусь злості не було. Вона лише відчувала вину за свої слова, за те, що в спробі довести йому свою правоту зачепила те, що не мала чіпати. Вона готова була вибачитись, але це не означало, що вона змінила свою думку щодо завдань їх розслідування.

Про мистецтво правління: Перше правило робити так, щоб люди думали, ніби вони самі цього хочуть.