правда

Знаєш, я не можу згадати останній раз, коли ми цілувалися... Тому що ти ніколи не думаєш, що це останній раз... Ти думаєш, що будуть ще. Ти думаєш, у тебе є вічність, але це не так.

Вони не знають, що все їх життя схоже на величезний метеор, що палає крізь простір. Поки він летить, це красиво, але колись він неминуче має впасти.

— А запаси? Я не донесу все. - Я понесу Гвен. - Вона важить удвічі менше. — Хочеш, щоб я ризикнув безпекою королеви і щось ніс? - Я візьму її. - Вона моя дружина. — Я обережний.

- У мене є ідея. - Добре. — Навіть швидше за план. — Звучить чудово. — Але ти ще не знаєш його. - Ну, чудово, що в тебе взагалі є план.

І не важливо, що принесе нам зміна пір року, але в нас завжди буде Париж!

Жодна система не зможе змусити мене піти на компроміс із тим, у що я вірю...

— Людям не потрібний хворий лікар. - Ну так. А мені не подобаються здорові пацієнти.

Спробуй жити так, щоб ти завжди міг сказати правду.

Вона намалювала твій портрет, а ти навіть не прийшов подивитися! У тебе є дочка, яка щиро вірить, що ти не любиш її! Коли вона щось каже, ти її не слухаєш! Невже вона не може стати для тебе найважливішою на один вечір?!

Адже думка, не підкріплена справами, Мелькнув, розтане серпанком у тиші.