правда

…Хіба коли люблять, принижують?

- Ніхто мені не вірив, але я знала, що ти повернешся. - Чому? - Тому що мій тато пообіцяв мені.

Намагаюся знайти в кожному щось приємне, хай навіть дрібну деталь. Хтось може приємно посміхатися. У кожному щось є, мабуть.

Наяву можна обманювати себе, але сновидіння дає правильну оцінку того ступеня, до якого ти досяг.

Найшкідливіша звичка — звичка до власної молодості.

— А ну понатиснемо, давай-но, ще! - Усе! Досить! Я за Каріною! — Кинеш мене заради інституції в мереживах?! - Так! — Усі мужики однакові!

Збирати жалю - все одно що тягати в кишені жменю вугілля, що горить: і користі ніякої, і печеться боляче.

Кожна людина має власне почуття прекрасного. Коли я бачу людей, одягнених у потворні речі, які їм зовсім не йдуть, я намагаюся уявити той момент, коли вони купували їх і думали:«Класна річ. Вона мені подобається. Я її куплю».

…Ми, робітники, отримуємо такі малюки, які й зарплатою не назвеш, і це, порушуючи всі закони та правила. Тому не можна говорити:«Дайте мені спокій, у мене своїх проблем по горло». Щоб щось змінилося, кожен повинен робити все, що від нього залежить.

Тоді Віра Олександрівна не знала, що ні цьому, ні іншим намірам допомогти синові справдитися не вдасться. Не знала вона і того, що ось-ось за Базиля вступиться інше кохання. І тут уже всі гоніння і підступи долі виявляться безсилими — такою величезною, самозреченою вона буде до трунної дошки, до останнього подиху, такої, про яку в романах пишуть, а в житті посилається лише обраним...