життя

Бути однією – це ще не біда. Куди гірше бути нікому не потрібним.

Ідея реальна, а матерія ілюзорна.

У світі нескінченно одиноких людей. І відбувається стільки всього сумного, з чим люди не вміють упоратися самі. Ось чому і сьогодні я даю напрокат кішок тим, хто самотній, щоб вони змогли залікувати дірки у серцях людей.

Прогулянка незнайомим містом, якщо ви не стерли ноги, не валитесь від втоми, маєте в кишені хоч трохи грошей, а в запасі кілька днів, — це одне з найприємніших у світі занять.

А чому ти знаєш, що геніальні люди, яким вірить весь світ, теж бачили примар? Говорять же тепер вчені, що геній схожий на божевілля. Друг мій, здорові і нормальні лише пересічні, стадні люди. Міркування щодо нервової повіки, перевтоми, виродження тощо можуть серйозно хвилювати лише тих, хто мета життя бачить у теперішньому, тобто в стадних людях.

Зло кордонів не шанує.

Люди не вміють жити. Їх цього не вчать.

Те, що називається між людьми долею, — загадка, яку неможливо відгадати.

Геніальність поліфонічної книги в тому і полягає, що в ній міститься значно більше, ніж усвідомлено автором.

Бути з людьми, яких любиш, — каже Лабрюйєр, — це все, що нам потрібне. Мріяти, говорити з ними, мовчати біля них, думати про них, думати про речі байдужіші, але в їхній присутності — чи не все одно, що робити, аби бути з ними.