життя

Як весело вірші свої вести Під цифрами, в порядку, стрій за строєм, Не дозволяти їм у бік брести, Як війську, в пух розсипаному боєм! Тут кожен склад помічений і в честі, Тут кожен вірш дивиться собі героєм, А поет... з ким же дорівнює він? Він Тамерлан чи сам Наполеон.

— У кожному з нас дві половинки: одна рветься до нового, друга береже колишнє і рада повернутись до нього. Ви знаєте це і знаєте, що повернення ніколи не досягає мети. — Але жаль залишається… як вінок на дорогій могилі.

Життя вимірюється не кількістю днів, годин і хвилин, а тим, що ти встиг зробити за час, відведений тобі на землі.

Мені страшно зустрічатися з Тобою. Страшніше тебе не зустрічати.

Світської людини нічого звинувачувати, що вона не тямить живопису; зате він тямить у картах, знається на доброму вині, у конях — навіщо знати більше пана?

У дверях едему ангел ніжний Главою пониклою сяяв, А демон похмурий і бунтівний Над пекельною безоднею літав. Дух заперечення, дух сумніву На духу чистого дивився І жар мимовільний розчулення Вперше невиразно пізнавав. «Пробач, - він річок, - тебе я бачив, І ти недарма мені сяяв: Не всі я в небі ненавидів, Не все я у світі зневажав».

Вона хитріша змії, хоч скромніша за голубку, Чиста як херувим, як сатана лукава...

Мудрець змінює рішення, а дурень упирається.

Зі стіни Христос дивиться – Холодний, як камінь, далекий. Христос мене любить, вона каже. Але чому ж мені так самотньо?

У мій город полетів не просто камінь, а якась неотесана брила з епохи палеоліту.