життя

Життя важке для кожного, але стає справжнім пеклом на землі, якщо ти дурний чи слабкий.

У картковій грі під назвою життя потрібно прагнути перемагати картою, що тобі випала.

Всім відомо, що деякі події залишають у житті такий глибокий слід, що його неможливо позбутися ні хірургічно, ні хімічно. Їх не звести, як татуювання. Вони залишаються назавжди.

Ти хто? Частина сили тієї, що нескінченно творить добро, всьому бажаючи зла. Чи не можна це простіше передати? Я дух, який завжди звикли заперечувати.

Мені здавалося, що це буде просто. Мені здавалося, що шпиль завершить кам'яну Біблію, стане кам'яним Апокаліпсисом. У своєму божевіллі я і не підозрював, що з кожним кроком мені буде дано новий урок і нова сила. І не було кому навчити мене. Я повинен був будувати, підкоряючись лише своїй вірі, не слухаючи нічиїх порад. Іншого шляху не було. Але при цьому люди притуплюються, як поганий різець, або зриваються, як сокира з сокирища. Я надто був поглинений своїм баченням, щоб взяти це до уваги, і, крім бачення, не потребував ні чого.

Пірати чекають, що ми на Чорній перлині поведемо їх за собою! І що вони побачать? Жалюгідний посуд з переляканими щурами. Ні! Вони побачать вільних людей і свободу, а ворог побачить спалахи наших залпів, почує брязкіт наших сталевих мечів і нарешті зрозуміє, на що ми здатні. Ми знайдете її працею і потім! Силою, даною нам! Сердець відвагою. Панове, підняти прапор!

Це безглуздо — розділяти людей на добрих та поганих. Люди бувають або привабливі, або нудні. (Безглуздо ділити людей на добрих і поганих. Люди бувають або чарівні, або нудні.)

У мене виникла потреба любити і бути коханим, а тому я уявив себе закоханим. Інакше кажучи, я зовсім подурнів.

Якщо я коштуватиму чогось пізніше, то стою чогось і зараз. Адже пшениця – це пшениця, навіть якщо спочатку люди думають, що це просто трава.

Яку сміливість треба мати, щоб одного ранку поглянути на себе в дзеркало і поставити собі питання:«Чи маю я право на помилку?» Виразно вимовити кожне слово... Яку сміливість треба мати, щоб подивитись життя в обличчя — і не побачити в ньому нічого стабільного, нічого гармонійного. І все зламати, розвернути — із чистого егоїзму? Звичайно, ні, хоча... Так у чому ж справа? Інстинкт виживання? Прозорливість? Страх смерті? Мужність бути відвертою із самим собою. Хоч раз у житті. Протистояти собі. Тільки собі. Собі одному –«Право на помилку» – простий вираз, лише кілька слів, але хто тобі скаже, чи є він у тебе? Хто, окрім тебе самого?