життя

Милий друже, я знаю, я глибоко знаю, Що безсилий вірш мій, блідий і хворий; Від його безсилля часто я страждаю, Часто таємно плачу в нічній тиші...

Тієї ночі ми з ним віддалися безрозсудному сексу, як підлітки. У тому сенсі, що він не знав, що робити, а я нічого не сказала.

Квітці, яку ти любиш, ніщо не загрожує...

Звиняйте, в'юноша! Я забула, що в присутності поціновувача ховрахів хвалити хом'ячків просто блюзнірство.

Якщо ми врятуємо хлопчиків і збережемо чоловіків, то буде у нас народ, а отже, і майбутнє.

У мене є теорія щодо слів. Існує тисяча способів сказати "передай мені сіль". Це може означати "у мене недосолена їжа" або "я люблю тебе". А може "я дуже на тебе злий" - цей список можна довго продовжувати. Слова - це маленькі бомби, в яких маса енергії.

З близького лісу й справді долинало вовче виття. Здалеку він здавався гарним, як пісня самого місячного світла, але Зимобор уявляв собі, яким жахом він наповнює, якщо зустрічаєш ніч посеред лісу і знаєш, що тут є ще дехто небезпечніший і голодніший, ніж ти сам.

Тут сторона голодна, народ живе день у день, що урве, тим і ситий. Потопаючий, кажуть, хапається за соломинку; а голодуючий за те, що погано лежить.

Усі кажуть –«чини правильно». Але іноді немає правильного шляху. І тоді треба вибирати гріх, з яким можна жити.

Смішна річ цей розум. Втрачаєш його непомітно і не розумієш, що його вже немає.