Анджей Сапковський

Мамо, це демони? Це Дикий Гон? Привиди, що вирвалися з пекла? Мама мама! Тихіше, тихіше, діти! Це не демони, не дияволи. Гірше. Це люди.

Потрібно діяти, сміливо вистачати життя за гриву. Я жалкую виключно про бездіяльність, нерішучість, коливання. Про дії та вчинки, навіть якщо вони часом приносять смуток і тугу, по-справжньому не шкодую ніколи.

Є дари, які не можна приймати, якщо ти не в змозі відповісти... чимось таким же цінним. Інакше такий дар протікає крізь пальці, розтане, немов уламок льоду, затиснутий у кулаку. Залишаться лише жаль, почуття втрати та провини.

Бо закон – не юриспруденція, не товстезна книга, забита параграфами, не філософські трактати, не бундючні марення про справедливість, не пошматована фразеологія про мораль і етику. Закон – це безпечні дороги та тракти. Це міські закутки, якими можна прогулюватися навіть після заходу сонця. Це готелі та корчми, з яких можна вийти у сортир, залишивши гаманець на столі, а дружину біля столу. Закон – це спокійний сон людей, які знають, що розбудить їх спів півня, а не червоний півень!

Битва ще не закінчена. Битву закінчить смерть, все інше лише перерва у битві. Перепочинок.

Світ змінюється, сонце заходить, а горілка закінчується.

Брехня тим відрізняється від істини, що неодмінно стає дійсністю.

Ти, мов дикий кіт, у якого все кидають каміння, муркочеш, радіючи тому, що знайшовся хтось, хто не гидує тебе приголубити.

Час не має ні початку, ні кінця. Час — як змія Уробороса, який схопив зубами власний хвіст. У кожній миті ховається вічність. А вічність складається з миттєвостей, що створюють її.

Поцілуй мене в sempiternum meam, хитрун...