Аркадій Стругацький

Жінка народжує людину раз на дев'ять місяців, а ми, майстри, робимо це щодня.

— Я на тебе тут давно чекаю. — Я знаю, — сказав він. — А чому ж ти йшов повз мене? Справді, чому? — подумав він. Мабуть, тому, що мені було байдуже. — Мені було байдуже, — сказав він.

Як же ти ще ніяк не можеш зрозуміти, що нічого немає на світі, крім любові, їжі та гордості. Звичайно, все заплутане в клубок, але тільки за якусь ниточку не потягнеш, обов'язково прийдеш або до кохання, або до влади, або до їжі.

Якщо у мене відібрати злість, я стану медузою. Щоб я стала доброю, треба замінити злість добротою.

Не в громі космічної катастрофи, не в полум'ї атомної війни і навіть не в лещатах перенаселення, а в ситій, спокійній тиші кінчається, чи бачите, історія людства.

Ніколи не слід забувати, що у нашому евклідовому світі всяка палиця має два кінці.

– Хочеш? — Сказала вона, облизуючи губами, і, почекавши рівно стільки, щоб двозначність дійшла до нього, простягла йому склянку.

Туга за розумінням, — раптом подумав Перець. — Ось на що я хворий – сумом за розумінням.

Люди, які пішли в ілюзорний світ, гинуть для реального світу. Вони однаково що вмирають. І коли в ілюзорні світи підуть усі — а ти знаєш, цим може скінчитися, — історія людства припиниться.

Які можуть бути скарги у людини, яка має цікаву роботу?