Березня Кетро

З кожною наступною втратою вмирати від горя стає все безглуздіше: якщо і того пережила, і цього, до чого здаватися третьому? четвертому? восьмому? І коли вже було тринадцять, то чому б і не бути чотирнадцятому? Хто сказав, що це останній? Тому, коли хтось на твоїх очах іде у тривалий відчай, починаєш підозрювати, що це нерви, просто нерви, небажання тримати себе в руках. Але є ще третій варіант, який зазвичай не враховуєш, —«просто таке сильне кохання».

Після нашої першої ночі я їхала додому з обличчям, за яке в метро можуть побити. Вісім ранку, натовп, розлючений самим фактом свого існування, а в мене розбещене блаженство на фізіономії і щасливо розслаблене тіло, яким зрідка пробігає хтива судома.

Через два місяці сльози закінчилися, ще через чотири я згадала, що їсти потрібно щодня, ще через півроку перестала боліти, років через п'ять закохалася знову. І лише тоді знову навчилася плакати. І нині я жалкую, що не відпустила його рівно в той момент, коли відвернулася, йдучи. Мистецтво любити, якому я продовжую вчитися, поки звелося для мене до наступного простенького закону: потрібно належати коханій істоті цілком, поки вона поряд, але прощаючись - попрощатися назавжди. "По-перше, це красиво..."

... я набагато кращий, ніж якийсь психолог, — я жінка, яка багато помилялася.

Чорт забирай, можливо, те, що я приймала за кохання, було всього лише фізичною реакцією на член певної довжини, товщини та кривизни. Ось це номер, га?

У тебе немає терпіння чекати, коли я виросту. Як ні терпіння в мене — чекати, поки ти виростеш.

Кінець весни не означає, що почалося літо.

Щастя живе у простих речах — у тому, що є людина, яка щоночі обіймає твою спину, щоб не мерзла.

А потім я передумала його любити. Кохання приходити і йде, а їсти хочеться завжди.

Хто ще має такого чоловіка, якому вистачило б духу своєю чесністю знищити щастя — одразу, без сорому, без брехні, без болю? Я пишаюсь ним.