Борис Акунін

Нам із раннього дитинства на ложечці підносять всю мудрість, накопичену людством. Щодня ми чуємо:«Тихі води глибокі»,«Поки є життя, є надія»,«У кожної хмари знайдеться срібна підкладка» тощо, але це все одно, що метати бісер перед свинями. Поки сам не спіткнешся об камінь, на якому вже падали мільйони разів до тебе, нічого не зрозумієш і нічого не навчишся.

Усьому об'єктивному гріш ціна, значення має лише те, що суб'єктивно.

В екзистенції окреслилася тенденція до погіршення життєвих кондицій, або, попросту сказати, справи були хронічні нікуди.

Любити всією душею — дуже великий ризик.

Можливо, це і є старість? Підкралася, звідки не чекаєш. Чи не фізичне в'янення, не інтелектуальний занепад, а просто вичерпується життєва енергія. Зіткнешся з перешкодою — і не виникає, як раніше, бажання стрибнути вище, щоб перескочити бар'єр. Хочеться сісти, опустити руки та засмутитися несправедливістю світу.

Раніше, коли людина подорожувала, він розумів, що життя – це Шлях, а тепер усі думатимуть, що життя – м'яке сидіння у вагоні. Раніше люди були міцні, підсмажені, а незабаром усі стануть слабкі та жирні. Жир — ось що таке цей ваш прогрес.

Що за часи настали. Епоха небагатослівних рішучих жінок та балакучих рефлексуючих чоловіків.

... Взаємна потреба – найміцніший з усіх будівельних розчинів, на яких тільки може бути зведена будівля кохання та дружби.

Іноді розумні люди гірші за простаків, і без простака їм не обійтися.

Ще не народилася жінка, у якої гордість була б сильнішою за цікавість.