Дмитро Ємець

Прикро, коли хочеться сказати комусь, як він не потрібен, а знайти того, хто не потрібен, ніяк не вдається.

Усі хочуть бути коханими, але ніхто не хоче кохати. Хтось має ризикнути і вкластися першим, а далі як буде, так і буде.

Обговорювати минулі сварки і особливо хто чого комусь сказав — все одно що грати із запальничкою на пороховому складі.

Не варто думати про тих, хто лише займає місце у пам'яті, не даючи нічого натомість.

Він ступив до неї, вона до нього. Дві години на прощання — так багато й так мало. Таня довго потім пам'ятала Ваньчині поцілунки, а він — солонуватий смак її сліз.

Я, як і раніше, тебе люблю, але абсолютно тобі не вірю. У тебе очі людини, яка зірвалася з даху, але все ще дурить себе, що стоїть на карнизі.

Це тільки здається, що правда одна. Насправді їх багато, і часто суперечливі. Є правда ягняти, який хоче жити, і правда вовчиці, у якої в норі голодні вовченята. Крім того, існують сотні підроблених правд. На один справжній діамант завжди припадає десяток фальшивок.

Добрі спонукання, здається мені, найчастіше йдуть доважкою до якогось іншого мотиву.

Знаєш, що таке справжня іронія? Це коли ти нещасний, але нещастя підмерзло вже і вкрилося льодом. Потім живий шар, шмат душі — і знову лід. І так багато разів. А згори, на мерзлоті, під холодним сонцем розпускаються білі квіти іронії.

Те, що ми вважаємо, і те, що є насправді різні речі.