Джеймс Керол

... ти постійно їздиш у метро, ​​щодня. Ти відчуваєш себе як риба у воді, а добре знайомі місця дають нам ілюзію безпеки.

Для мене має значення тільки та справа, над якою я працюю зараз. Все інше – у минулому, а на нього в мене часу немає. Відпочиваючи на лаврах, життя нікому не врятуєш, а переживання через поразки і поготів ні до чого не призводить.

... серійні вбивці мислять не так, як нормальні люди. Усі їхні дії продиктовані фантазіями. Саме вони й керують їхніми вчинками. Що нам здається безумством, для них – цілком виправдано, бо відповідає їхній фантазії.

Робота в поліції вимотує всіх без винятку – когось раніше, когось згодом. Згодом чорнота, з якою доводиться мати справу, неминуче проникає всередину людини.

На всі запитання потрібні відповіді. Ми повинні хоча б спробувати знайти відповідь, тому що тільки так досягається прогрес. Якби ми уникали складних питань, то так і висіли б на деревах, перебуваючи в блаженному невіданні щодо того, що віддалений великий палець може зробити з нас королів джунглів.

У кожного важливого рішення є остання крапля, якась подія, яка зміщує чашу терезів у той чи інший бік.