Еріх Марія Ремарк

Все не так погано і не так добре, як це здається. І немає нічого остаточного.

Смерть така ж заразлива, як і тиф, і поодинці, як не чини опір, дуже легко загнутися, коли навколо всі тільки й роблять, що подихають.

Метелики... Люди... Хто тільки не обпалив собі крила на свічці долі...

— Ти багато випив? — Ні каплі. Нічого я не пив, крім кави та смутку.

Знання — лише клаптик піни, що танцює на хвилі. Будь—який вітерець міг його здмухати, а хвиля залишалася.

— А як вам подобається піца? — Дуже подобається. Не гірше, ніж у Італії. — Краще, ніж в Італії, Нью—Йорк — італійське місто. Крім того, він іспанське місто, єврейське, угорське, китайське, африканське і німецьке.

— Я не вмію їздити верхи, плавати чи грати в теніс. Я з тих, хто любить валятися на дивані та базікати. — Що ви ще можете розповісти про себе? — Я сентиментальна, романтична та нестерпна. Люблю дешеву романтику. І що дешевше, то краще.

...хто нічого не чекає, ніколи не буде розчарований. Ось гарне правило життя. Тоді все, що потім прийде, здасться вам приємною несподіванкою.

Невже, щоб щось зрозуміти, людині треба пережити катастрофу, біль, злидні, близькість смерті?!

Найпростіші почуття це і є найсильніші почуття. І одне з них – ревнощі.