Лі Бардуго

Вода чує та розуміє. Лід не прощає.

- Я бізнесмен. Не більше не менше. - Ти злодій, Каз. — Хіба я сказав не те саме?

Будь рішучою, - казав він. — Ти мусиш знати, куди хочеш потрапити, перш ніж досягти мети.

Зоя залишиться сильною навіть із зв'язаними за спиною руками, навіть із прив'язаним до ноги свинцевим ядром.

Страх – це фенікс. Можна тисячу разів дивитися, як він згоряє, але він все одно повертатиметься.

— Він жахливо поводиться. — Проте ефективно. Злитися на Каза за безжалісність — все одно, що злитися на плиту за те, що вона гаряча. Ти ж знаєш його.

Вона – Примара. Єдиний закон, якому вона підпорядковується, — це закон всесвітнього тяжіння, та й то не завжди.

— Ви наймолодший власник букмекерської контори і при цьому примудрилися збільшити прибуток у два рази. Ви шантажист… – Я продаю відомості. — Аферист... — Я створю можливості. – Сутенер і вбивця… – Я не торгую жінками та не вбиваю без потреби. – І що це за потреба? — Та сама, що й у вас, купець. Вигода. — Як ви знаєте, пане Бреккер? – Скажімо так, я зломщик. — І дуже обдарований, я гадаю. – Саме.

Коли в тебе забирають усі, ти звертаєш ніщо до чогось.

– Коли? – хрипко спитав він. — Завтра. У Тінистому Каньйоні. Хлопець проковтнув, і я бачила, як сильно його зачепило це зізнання, але він намагався не подати виду: — Гаразд. Я видала звук, частково схожий на сміх і частково на схлип. — Тільки ти міг дізнатися про неминучу смерть і сказати на це«гаразд».