Маріам Петросян

Я був, як птах. Як птах, який може літати. Вона ходить по землі, бо їй і так добре, але якщо захоче... щойно захоче, тоді злетить.

Нікому не подобається, коли сторонні розгадують їхні улюблені ігри.

Я не співаюсь. Я лікуюсь.

Метелики, красиві при світлі, в напівтемряві однаково чорні і схожі на крилатих тарганів.

Важко відмовитись від мрії. Легше ускладнити шлях до неї, ніж повірити, що задуманому не здійсниться.

...іноді зовсім не обов'язково говорити щось вголос, щоб тебе зрозуміли.

Те, що для тебе нічого не означає, для когось все.

Ранок був мерзенний. Сіре, наскрізь вогке, як слизький капелюшок якогось гриба. Дверні ручки в такі дні здаються занадто твердими, будь-яка їжа дряпає піднебіння, жайворонки потворно активні і не дають спокійно поніжитися в ліжку, а сови всім незадоволені і огризаються на кожне слово.

Твої думки пахнуть зовсім не так, як слова. І це чути.

Коли стає зовсім несила, прибираю гармошку і беруся за індійські казки. Я часто їх перечитую. Дуже заспокійливе заняття. Найбільше мені у них імпонують закони Карми.«Той, хто образив осла в цьому житті, в наступному сам стане ослом». Не кажучи вже про корови. Дуже справедлива система. Ось тільки чим глибше вникаєш, тим цікавіше: кого ж у минулому житті ти образив?