Патрік Ротфусс

Називай щуку щукою, а лопату лопатою. Але повію завжди клич леді. Їхнє життя нелегке, а ввічливість нікому ще не шкодила

Кожен з нас має два розуми: сплячий і неспаний. Наш розум, що не спить, — це те, що думає, говорить і робить висновки. Але сплячий розум куди могутніший: він проникає глибоко в серце речей. Це та частина, яка бачить сни. Вона все пам'ятає, вона дає нам інтуїцію.

Перша – це двері сну. Сон пропонує нам притулок від світу та його болю. Сон прискорює протягом часу, відокремлюючи і віддаляючи нас від того, що завдало нам болю. Поранені часто втрачають свідомість, а люди, що отримали страшні звістки, непритомніють. Так розум захищає себе від болю, проходячи через перші двері.

Іноді падіння теж дозволяє багато чого навчитися. Адже у сні часто падаєш перед тим, як прокинутися.

Четверті двері – двері смерті. Останній притулок. Ніщо не може завдати нам болю, коли ми мертві, — принаймні так здається.

Будучи дітьми, ми рідко замислюємося про майбутнє, і це дозволяє нам радіти життю так, як вміють не багато дорослих. У день, коли ми починаємо турбуватися про майбутнє, дитинство наше залишається позаду.

Здатність справлятися з болем - найбільший дар нашого розуму.

Всі ми стаємо тим, чим довго уявляємо себе.

У той день, коли ми починаємо турбуватися про майбутнє, дитинство наше залишається позаду.

Кожен, хто думає, що хлопчаки невинні й милі, ніколи сам не був хлопчиськом чи забув про це. А той, хто думає, що люди не бувають жорстокі і не завдають один одному болю, навряд чи часто виходить із дому.