Поппі Брайт

Світ — суцільно червоне із золотом, піт із димом, радість із болем.

Пізніше мені здавалося, що я рятував життя, вбиваючи деяких із них.

Знаходячись у в'язниці, я знав: якщо мене випустять, я продовжу вбивати. А ще я знав, що мене ніколи не випустять.

Навіть перед обличчям непереборного болю, який здається нестерпним, навіть перед обличчям непереборного болю, який вичавлює останню краплю крові з твого змученого серця і залишає глибокі рани у твоїй запаленій свідомості, життя все одно триває. І сам біль, що здавався невгамовним, притупляється і відступає.

Він послав до біса все, що вони будь—коли могли б зробити, чим могли б стати. Він мав право забрати лише одне життя, своє власне. Він обікрав їх...

Ласкаво просимо в реальність, малюк. Як тобі бути дорослим? Не хвилюйся, це з тобою ненадовго.

Не можна нікому довіряти нероздільно. Той, кому ти довіряєш, обов'язково зробить тобі боляче. Надлишок довіри вип'є тебе до дна. У цьому сенсі світ також вампір.

Звинувачувати у своїх бідах комп'ютер — все одно що, помираючи від раку легень, звинувачувати пачку цигарок.

Сльози та вітер добре підходили один одному.